К О М Е Н Т А Р

 

 15.05.2001

 

 

 

 

     ( Додатково див. Постанову Вищого Арбітражного суду

      України N 04-1/5-7/82 ( v7_82800-00 ) від 05.06.2000 )

 

 

     Спори, пов'язані  з  розміщенням і використанням інформації з

Інтернету,  дедалі частіше  стають  предметом  судового  розгляду.

Попри  стрімке  поширення  і  глобалізацію  Інтернету його правове

регулювання  в  Україні  є  явно  недостатнім.  Якшо  йдеться  про

нормативно-правові акти,  безпосередньо пов'язані з Інтернетом, то

поки що це фактично лише Указ Президента України від 31.07.2000 р.

N 928/2000  (  928/2000  )  "Про заходи щодо розвитку національної

складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення

широкого  доступу до цієї мережі в Україні".  Тут дається юридичне

визначення поняття Інтернету як глобальної інформаційної мережі. В

Указі   окреслені   основні  напрями  використання  Інтернету,  що

дозволяє  визначити  і  відповідне  законодавство,  яке   має   їх

регулювати.

     Предметом справи,  що  коментується,  стали  питання  захисту

авторських  прав  на  інформацію,  яка  розміщується  в Інтернеті.

Йшлося  про  застосування  до  цих  відносин  Закону  України  від

23.12.93 р.  N 3792-XII ( 3792-12 ) "Про авторське право і суміжні

права". Позивач посилався на те, що відповідач розмістив на своєму

сайті статтю,  яка раніше була надрукована у газеті позивача.  При

цьому позивач мав договір,  за яким автор  статті  передавав  свої

майнові  авторські  права позивачеві,  включаючи виключне право на

використання.  Розміщення цього матеріалу в Інтернеті без власного

дозволу  позивач  розцінив  як порушення своїх майнових авторських

прав.

     Вищий арбітражний   суд  України  не  погодився  з  висновком

арбітражного суду Дніпропетровської області про те,  що розміщення

статті на сайті Інтернету не є її використанням,  оскільки це не є

відтворенням,  показом або  сповіщенням  твору.  Відповідно,  таке

розміщення не потребує дозволу особи, що має авторське право. ВАСУ

у своїй постанові ( v7_82800-00 ),  яка коментується,  послався на

ст.4 Закону   України   "Про  авторське  право  і  суміжні  права"

( 3792-12 ).  Тут до  відтворення,  серед  іншого,  відноситься  і

виготовлення   навіть   одного   примірника   твору   у  будь-якій

матеріальній  формі.  Сам  примірник  розглядається  як  результат

будь-якого   відтворення   твору.   Відповідно  до  ч.  1  ст.  14

відтворення є  однією  з  форм  використання  твору.  ВАСУ  дійшов

висновку,  що розміщення творів в Інтернеті у вигляді,  доступному

для публічного споживання, є їх відтворенням.

     Окремо судом  розглядалося  питання  про   порушення   власне

авторських   майнових   прав   позивача   -  виключного  права  на

відтворення  розміщення  спірної  публікації.  На  підставі  ст.44

Закону України "Про авторське право і суміжні права" (  3792-12  )

порушення  таких  прав  є  підставою  для  відшкодування  завданих

збитків,  включаючи упущену вигоду. Втім, суд установив, що спірна

публікація  була  розміщена не лише на сайті відповідача,  а ще на

декількох  інших  сайтах,  тобто  в  численних   загальнодоступних

джерелах.  При цьому не вказувалася особа, що має авторські права.

За таких умов суд дійшов висновку про відсутність  безпосереднього

зв'язку  між  публікацією  спірної  статті  у газеті позивача і її

розміщенням на сайті відповідача.  Отже, порушення авторських прав

саме відповідачем не є доведеним.

     Фактично у    цій    справі   йдеться   про   несанкціоноване

використання інформації, що належала певній особі, кількома іншими

особами.  Відсутність  посилань  на автора та інших вихідних даних

під час відтворення цієї інформації відразу  кількома  особами  на

різних  сайтах  Інтернету  вкрай  ускладнює встановлення винного у

порушенні авторських прав.  Кожна з таких осіб могла посилатися на

сайт іншої особи,  що раніше розмістила спірну статтю. Відсутність

даних про автора робить неможливим посилання на охорону авторських

прав.  Позивач  мав  (за наявності для цього технічної можливості)

встановити   особу,    що    першою    зробила    спірну    статтю

загальнодоступною в Інтернеті.  Для цього потрібно відслідковувати

увесь   ланцюг   проходження   інформації    через    провайдерів,

різноманітні   сервери   тощо.   В  принципі,  ця  діяльність  має

здійнюватись  на  підставі  відповідних  договорів   про   надання

інформаційних  послуг,  що  і  мали  б  стати  предметом  судового

дослідження.  Втім,  Інтернет  і  досі   залишається   електронним

інформаційним   простором,  недостатньо  врегульованим  як  чинним

законодавством,  так  і  відповідними  договорами   між   окремими

суб'єктами інформаційних відносин.

 

 Теньков С.О.,

 заступник головного редактора газети

 "Юридичний вісник України"

 

 Надруковано: "Вісник господарського судочинства", N 2, 2001.