Компьютеризация и права человека в Украине

Дата: 13.05.2006
Источник: www.Crime-research.ru
Автор: Ирина Ена


Широке проникнення в усі сфери людської діяльності сучасних інформаційних технологій обумовило гостру необхідність не тільки в науковому осмисленні наслідків їх створення та практичного використання, а й в змістовному аналізі проблем які виникають в сфері інформатизації суспільства та забезпечення інформаційної безпеки.

Наслідком бурхливих інформаційних процесів, які охопили всі сфери суспільних відносин, є поступовий перехід розвинутих держав світу до “інформаційного суспільства”, яке характеризується величезним обсягом інформації, що циркулює по комунікаційним каналам зв’язку, а також наявністю всіх необхідних засобів для її збирання, обробки, зберігання, використання та захисту.[1; 5]

Процес інформатизації розвивається так стрімко і так непередбачено, що суспільство тільки тепер починає усвідомлювати його соціальні, політичні, економічні, військові та інші наслідки. Інформатизація веде до створення єдиного світового інформаційного простору в межах якого здійснюється збирання, накопичення, обробка, зберігання, використання та обмін різноманітної інформації між суб’єктами цього простору – людьми, організаціями, державами, що безумовно є благом для суспільства. В той же час перехід до інформаційного суспільства призвів до виникнення великої кількості проблем технічного, соціального і правового характеру.

Проблема правового регулювання відносин в сфері інформатизації суспільства та забезпечення інформаційної безпеки на сьогодні є надзвичайно актуальною для України. Це обумовлено насамперед тим, що застосування інформаційних технологій та комп’ютерної техніки значно розширює можливості використання інформації, в тому числі і стосовно фізичних осіб, що потребує надійного захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, оскільки в правовій державі “в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення охорона і захист основних прав громадянина”[2; 31]практично втілено в тексті діючої Конституції України.

Нормативна основа інформаційних правовідносин в нашій державі визначена ст. 32, 34 Конституції України, Законах України “Про інформацію”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про державні засоби масової інформації (пресу) України”, “Про телебачення і радіомовлення”, а також у ст. 23, 302 Цивільного кодексу України, ст.163 Кримінального кодексу України, які спрямовані на захист честі, гідності, ділової репутації особи внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, на відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої збиранням, зберіганням, поширенням відомостей про особу.

Разом з тим аналіз нормативно-правової бази, що регулює інформаційні правовідносини, дає підстави констатувати наявність нечітко визначених і колізійних положень, що дає можливість кожному суб’єкту цих відносин розуміти, тлумачити і застосовувати законодавчі положення на свій розсуд. Це негативно впливає на забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, про що переконливо свідчить постійно зростаюча кількість судових позовів про захист честі, гідності та ділової репутації громадян.

Так, в відповідності до частини 2 статті 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. В той же час, вітчизняне законодавство не дає визначення яка саме інформація про особу персонального характеру, тобто відомості про факти та події життя громадянина, які надають можливість ідентифікувати його особу, [ 3; 23 ] є конфіденційною.

. В частині 2 ст. 23 Закону України “Про інформацію”, вказується, що основними даними про особу є “національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, адреса, дата і місце народження”. Але наведений перелік не є достатнім для забезпечення надійного захисту прав людини і громадянина, і потребує уточнення.

Діючим законодавством не повністю визначений і режим збирання, зберігання, використання та поширення інформації, не створено процедуру захисту прав особи від протизаконного втручання в її особисте життя. Закон України “Про інформацію” закріплює лише загальні принципи доступу громадян до інформації, що стосується їх особисто, але механізм реалізації зазначеного права належним чином не врегульований. Не визначений законодавством і механізм одержання згоди особи на збирання, зберігання та використання інформації щодо неї.

Використання комп’ютерної техніки та автоматизованих систем для збирання, обробки, зберігання та використання різноманітної інформації, в тому числі і інформації про особу, створює широкі можливості для зловживань внаслідок яких порушуються конституційні права громадян.

В сучасних базах даних автоматизованих систем міститься широке коло відомостей, включаючи і відомості про особисте та сімейне життя громадян - від облікових даних - національності, освіти, сімейного стану, релігійності, адреси, місця і дати народження,[4; 650] до інформації про банківські рахунки, відомості медичного характеру, інформація про арешти, членство в політичних організаціях, відомості пов’язані з комерційною діяльністю і т. ін.

Чи знають сьогодні громадяни України які саме відомості про них накопичились в базах даних, хто і в який спосіб їх отримував і як використовував, [5; 55] оскільки ст. 43 Конституції України гарантує право кожному вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово, або в інший спосіб – на свій вибір.

Недосконалість вітчизняного законодавства по регулюванню інформаційних правовідносин, і невідповідність його європейським стандартам, в частині захисту персональних даних було визнано Конституційним Судом України в рішення у справі Устименко К. Г., щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та статті 12 Закону України “Про прокуратуру” [6; 31-34]

Все вище сказане свідчить про те, що в Україні назріла гостра необхідність удосконалення законодавства, яке регулює відносини в сфері інформації, інформатизації, комп’ютеризації в напрямку надійного захисту від протиправного втручання в особисте життя людини і громадянина.

Законодавство, що регулює відносини в сфері інформації, інформатизації, комп’ютеризації та забезпечує захист інформації повинне передбачати надійний захист прав і свобод громадян, шляхом встановлення юридичних і організаційних гарантій для забезпечення режиму суворої законності в процесі створення автоматизованих систем обробки інформації, автоматизованих банків даних, в яких містяться відомості про окремих фізичних осіб.

Для цього доцільно закріпити наступні принципи роботи з інформацією:

1. Збиранню підлягають тільки ті дані про особу, які є необхідними для здійснення функцій управління та іншої корисної для суспільства діяльності.
Для цього необхідно в частині 2 ст. 23 Закону України “Про інформацію” закріпити, що до інформації про особу, для збирання зберігання та розголошення якої повинна бути отримана згода громадянина, можна віднести такі види відомостей: персональні дані (інформація про громадян), тобто відомості про факти події, обставини життя громадянина, які дозволяють ідентифікувати його особу (національність, освіту, сімейний стан, адреса, місце і дата народження, політичні погляди, релігійні уподобання); інформація про особисте та сімейне життя, сюди слід включити інформацію про усиновлення; відомості про податки, наявність банківського рахунку, його номер; інформація про власність; медичну інформацію (факт звернення за медичною допомогою, інформація про стан здоров’я, діагноз, і інша інформація отримана при проведення обстеження та лікування, а також інформація про донора та реципієнта); відомості про телефонні переговори, поштові, телеграфні повідомлення; інформація про нотаріальні дії, послуги адвоката; інформація, яка складає професійну таємницю.

Потрібно, шляхом закріплення в законі, визначити механізм одержання згоди громадянина на збирання, накопичення, використання інформації про нього, в відповідності до якого, установи, організації та фізичні особи, яким необхідна інформація про громадянина повинні одержати від нього письмову згоду, на підставі якої і одержати доступ до автоматизованої бази даних і потрібну інформацію.

Крім того, необхідно визначити, на державному і регіональному рівні, органи, які мають право збирати, зберігати та використовувати конфіденційну інформацію про особу в автоматизованих банках даних без її згоди. На нашу думку, таким правом слід наділити органи, які здійснюють оперативно-розшукову і слідчу діяльність (органи міністерства внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, митні органи, органи прикордонної охорони, прокуратура), а також, Міністерство оборони в межах здійснення своїх повноважень в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Громадяни повинні бути інформовані про те, які данні про них, і з якою метою збираються, зберігаються і використовуються в автоматизованих банках даних, знати про створення і функціонування усіх конкретних інформаційних систем, які в будь-якій мірі зачіпають сферу особистого життя громадянина чи інформацію про неї, а також інформацію про інші сфери життєдіяльності громадянина. Крім того, громадяни повинні мати реальні можливості доступу до такої інформації з ціллю її перевірки та спростування недостовірної інформації, а також для отримання необхідних довідок. [7; 15-16]

3. Всі користувачі інформації,...

Добавить комментарий

Всего 0 комментариев