Кримінально-правова охорона авторського права

Дата: 20.12.2006
Источник: www.Crime-research.ru
Автор: Володимир Гулкевич


Внаслідок певних об’єктивних причин Україна перебуває на початковому етапі набуття досвіду боротьби зі злочинністю проти авторського права і суміжних прав. Необхідність удосконалення кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за вказані злочини, не викликає сумнівів.

Вивчення законотворчості Іспанії у сфері кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав може бути корисним з наступних причин.
По-перше, Іспанія є єдиним представником Європейського Союзу, віднесеним Міжнародною організацією виробників фонограм, до десяти перших країн, так званої, „пріоритетної території”, тобто держав з високим рівнем музичного піратства, який у 2004 році склав 24 відсотки від вартості загального ринку фонограм у цій країні. У абсолютному виразі вартість розповсюджених з порушеннями суміжних прав фонограм склала 77 млн. доларів США, що на 35 млн. доларів США перевищує зазначений показник в Україні.

По-друге, викликає інтерес еволюція законодавства про кримінальну відповідальність за скоєння злочинів проти авторського права і суміжних прав, починаючи з Кримінального кодексу Іспанії 1822 року та закінчуючи Кримінальним кодексом 1995 року.

По-третє, видається корисним досвід вказаної держави щодо імплементації міжнародних договорів з питань охорони прав інтелектуальної власності та гармонізації національного кримінального законодавства відповідно до директив Парламенту Європейського Союзу та Ради Європи.
Вітчизняний та російські науковці А.М.Коваль, О.О.Коваленко, О.В.Козлов, Ю.В.Трунцевський у своїх працях обмежились лише викладом перекладу норм іспанського законодавства, яке передбачає кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, не здійснивши його глибокого аналізу.
Для початку, коротко оглянемо еволюцію іспанської правової думки щодо об’єкта кримінально-правової охорони. У КК Іспанії 1822 року норма (ст. 782), яка встановлювала кримінальну відповідальність за злочини у сфері авторського права, містилась у главі VII „Про спотворення або підробку чужих творів чи заподіяння шкоди промисловості” розділу ІІІ „Злочини проти приватної власності” частини ІІ кодексу „Злочини проти приватних осіб”. Отже, уже на той час, іспанський законодавець усвідомлював особливий характер інтелектуальної власності, хоча й вважав її складовою частиною приватної власності.
Проте, у КК Іспанії 1848 року захист прав інтелектуальної власності не відрізнявся від охорони права власності взагалі та вважався різновидом шахрайських дій. Відповідна кримінально-правова норма ст. 446 була поміщена у секцію 2 „Шахрайство та інший обман” глави IV „Незаконне заволодіння” розділу XIV „Злочини проти власності” книги ІІ „Злочини і покарання”.
Подібний підхід до визначення місця злочинів проти авторського права зберігався і під час прийняття Кримінальних кодексів 1870 (ст. 552), 1928 (ст. 725), 1932 (ст. 527) та 1944 (ст. 531) років.

У 1963 році під час прийняття нової редакції КК Іспанії 1944 року ст. 534, яка передбачала кримінальну відповідальність за злочини проти права інтелектуальної власності, містилась у секції ІІІ „Порушення авторського права та промислової власності” глави IV „Незаконне заволодіння” розділу XII „Злочини проти власності” книги ІІ „Злочини і покарання”. Відповідно до Органічного закону від 11 листопада 1987 року ст. 534 КК Іспанії 1944 року передбачала відповідальність за вчинення злочинів проти промислової власності. Водночас, кримінально-правова охорона авторського права і суміжних прав встановлювалась у ст. 534 „а”, 534 „в” і 534 „с” кодексу.

У чинному КК Іспанії 1995 року кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав (ст. 270-271), містяться у секції 1.а „Злочини проти інтелектуальної власності” глави XI „Злочини проти інтелектуальної та промислової власності, торгівлі та прав споживачів” розділу XIII „Злочини проти власності та порядку суспільної економіки” книги ІІ „Злочини і покарання”.

Російський науковець О.В.Козлов вважає, що кримінально-карані порушення авторського права і суміжних прав, відповідно до іспанського законодавства, є економічними (господарськими) злочинами. Проте, ознайомлення з іспанськими науковими концепціями не дозволяє підтримати вказану думку.
Неважко помітити, що розділ ХІІІ КК Іспанії 1995 року є об’єднанням різнопланових деліктів проти власності (у тому числі, інтелектуальної та промислової) та економічного (господарського) порядку. Водночас, більшість іспанських науковців об’єктом кримінально-правової охорони (у розумінні пострадянської науки кримінального права – родовим об’єктом) злочинів, передбачених ст. 270-271 КК Іспанії 1995 року, визнають право інтелектуальної власності.

На час прийняття КК Іспанії 1995 року його ст. 270 складалася з трьох частин наступного змісту:
„Карається позбавленням волі від 6 місяців до 2 років або штрафом у розмірі від 6 до 24 місячних заробітних плат кожна особа, яка з корисливим мотивом і на шкоду іншим особам, відтворює, розповсюджує, здійснює плагіат або опубліковує, в повному обсязі чи його частину, літературний, художній чи науковий твір, його переробку, інтерпретацію або артистичне виконання, зафіксоване на будь-якому виді носіїв чи передає його за допомогою будь-яких засобів, без дозволу власників відповідних прав інтелектуальної власності чи їх правонаступників.
Таке ж покарання призначається особі, яка умисно імпортує, експортує чи зберігає примірники зазначених вище творів, виробів або виконань без відповідного дозволу.

Таке ж покарання призначається за виробництво, випуск в обіг і володіння будь-яким засобом спеціально призначеним для здійснення незаконного обходу чи нейтралізації технічних засобів захисту комп’ютерних програм.”
Більшість іспанських науковців вважають безпосереднім об’єктом (правовим благом, яке зазнає посягання) вказаного злочину майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав, які складають зміст виключного права на використання продуктів їхньої творчості. Вказаний висновок ґрунтується, по-перше, на визнанні „шкоди іншим особам” обов’язковим елементом об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 270 КК Іспанії 1995 року.

По-друге, законодавець у чинному кримінальному законі не визнав, на відміну від КК Іспанії 1944 року (в редакції 1963 року із змінами, внесеними у 1987 році), обтяжуючими обставинами скоєння одночасно з кримінально-караними порушеннями майнових прав також наступних порушень особистих немайнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав:
• порушення права автора на обнародування;
• привласнення права авторства на твір чи його частину або імені артиста на виконання;
• суттєва зміна цілісності твору без дозволу автора.

По-третє, вважається, що порушення особистих немайнових прав у КК Іспанії 1995 року декриміналізовано. Деяка полеміка ведеться стосовно плагіату, який, у цивільно-правовому розумінні, є порушенням саме одного з особистих немайнових прав автора – права на авторство, передбаченого ст. 14 Закону Іспанії про інтелектуальну власність 1987 року в редакції 1996 року. Проте, більшість науковців визнають кримінально-караним не будь-яке привласнення права авторства на твір, а лише опублікування або (та) розповсюдження особою чужого твору чи його частини під своїм іменем. Отже, привласнення права авторства без наступного порушення майнових прав автора не є злочином.

Обмеження обсягу кримінально-правового захисту прав суб’єктів права інтелектуальної власності пояснюється політикою так званого „мінімального втручання”, яка полягає у пріоритеті охорони більш важливих прав та інтересів. Вважається, що особисті немайнові права автора та виконавця можуть бути належним чином захищені за допомогою цивільно-правових засобів.

Проте, деякі представники іспанської наукової доктрини дотримуються думки, що злочини у сфері авторського права і суміжних прав одночасно посягають як на майнові права автора і виконавця, так і на їхні особисті немайнові права.
Предметом злочину, передбаченого ст. 270 КК Іспанії 1995 року, є об’єкти авторського права і суміжних прав. Окремі з них безпосередньо вказані у диспозиції ч. 1 зазначеної статті: літературний, художній, науковий твір, його переробка, переклад, виконання. Проте, у цій кримінально-правовій нормі, на відміну від ст. 176 КК України, як предмети злочину безпосередньо не названі фонограма, відеограма та програма мовлення. Водночас, оскільки у ст. 270 КК України визначено, що літературний, художній чи науковий твір, його переробка, переклад або артистичне виконання зафіксовані на будь-якому виді носіїв чи передаються за допомогою будь-яких засобів, наукова думка та судова практика визнають предметами злочину фонограми, відеограми та програми мовлення. Відповідно до ст. 10 та 12 Закону про інтелектуальну власність комп’ютерні програми та бази даних визнані творами.

Починаючи з 1987 року іспанський законодавець відмовився від використання бланкетної диспозиції для характеристики злочинів проти інтелектуальної власності, запобігаючи, таким чином широкому тлумаченню закону. У ч. 1 ст. 270 КК Іспанії визначено 4 види злочинних посягань на авторське право і суміжні права: незаконне відтворення, розповсюдження та опублікування об’єктів права інтелектуальної власності, а також плагіат.

Безпосередньо у правовій нормі встановлено, що кримінально-караними є порушення майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав як стосовно...

Добавить комментарий

Всего 0 комментариев