Юридическая клиника «Защита прав обманутых вкладчиков»
Родовий об’єкт кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав
Дата: 16.03.2006Источник: www.crime-research.ru
Автор: Володимир Гулкевич
... методологічно невірним, тому що власність й інтелектуальна власність – різні правові інститути.
З прийняттям Цивільного кодексу України правове регулювання інтелектуальної власності суттєво змінилось. Аналізуючи нове цивільне законодавство можна зробити висновок, що авторське право і суміжні права не є різновидом права власності. Про це свідчить поміщення законодавцем норм, які регулюють право інтелектуальної власності, в окрему книгу.
У ст. 418 ЦК України законодавець прямо визначив співвідношення права інтелектуальної власності та права власності, вказавши що:
• право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного;
• перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ;
• перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.
Виключенням служать твори образотворчого мистецтва. Однак, після продажу картини автор має право на надання можливості здійснення відтворення свого твору (право доступу).
Відповідно до ст. 317 ЦК України зміст права власності становить право володіння, користування та розпорядження власником своїм майном. Інститут авторського права і суміжних права надає автору, поряд з майновими правами, також і певні особисті немайнові та майнові права на створений ним продукт, однак серед цих прав немає прав володіння, користування та розпорядження твором.
Не викликає сумніву той факт, що твір науки, літератури і мистецтва одночасно може бути об’єктом права власності та об’єктом авторського права і суміжних прав. Проте, інститут права власності захищає інтереси особи, яка є власником твору, а інститут авторського права і суміжних прав призначений охороняти інтереси автора вказаного твору.
Як правило, передача права власності на матеріальний носій продукту творчості від автора іншій особі не призводить до передачі авторських прав на твір. Особливість об’єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності.
З точки зору кримінального права, протиправне заволодіння твором науки, літератури або мистецтва утворює склад злочину проти власності, але не є кримінально-караним порушенням авторського права і суміжних прав. Водночас, злочин у сфері авторського права і суміжних прав не є злочином проти власності.
Враховуючи викладене можна зробити висновок про неможливість поміщення порушення авторського права і суміжних прав у розділ IV „Злочини проти власності” Особливої частини КК України.
Конструкція ст. 176 КК України не надає можливості віднести злочини у сфері авторського права і суміжних прав до економічних (господарських) злочинів, як це зроблено, наприклад, в Іспанії та Китаї.
Вказаний злочин, у всіх випадках порушує авторське право і суміжні права, і, лише, в певних випадках, опосередковано спричиняє шкоду економічним інтересам держави. Для кваліфікації дій винної особи за ст. 176 КК України не обов’язково, щоб злочинні дії, передбачені диспозицією даної статті, були скоєні саме у сфері господарської діяльності.
П.П.Андрушко і А.М.Коваль вважають, що родовим об’єктом злочинів, передбачених ст. 176 „Порушення авторського права і суміжних прав”, ст. 177 „Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію”, ст. 229 „Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару”, ст. 231 „Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”, ст. 232 „Розголошення комерційної таємниці”, є право інтелектуальної власності. С.Я.Лихова, разом із П.Берзіним, відмовилась від висловленої нею раніше думки і також визнала родовим об’єктом вказаних вище злочинів право інтелектуальної власності.
Тому, цілком логічним було б об’єднання перелічених вище злочинів у одному розділі, який можна назвати „Злочини проти інтелектуальної власності”.
Саме так вирішили проблему місця кримінально-караного порушення авторського права і суміжних прав в особливій частині кримінального закону в Естонії та Болгарії. Законодавець Боснії та Герцеговини, Колумбії взагалі помістив в окрему главу лише злочини у сфері авторського та суміжних справ.
У Федеративній Республіці Німеччині норми, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, є частиною спеціального кримінального права (“Nebenstrafrecht”) і містяться в Законі про авторське право. Особливої ваги охороні авторського права і суміжних прав надають в Італії, Польщі, Португалії та Франції, також помістивши кримінально-правові норми в закони (кодекси) про авторське право і суміжні права (інтелектуальну власність).
У вітчизняній науковій літературі немає особливих заперечень щодо виділення в Особливій частині КК окремого розділу „Злочини проти права інтелектуальної власності”. Однак, прихильники вказаної реформи вітчизняного кримінального закону недостатньо активно аргументують власну позицію. Зокрема, А.М.Коваль вірно вказавши, що авторське право і суміжні права не є виборчими чи трудовими правами і свободами людини, основною причиною подібних змін, проте, вважає необхідність підкреслення високої суспільної небезпеки злочинів проти права інтелектуальної власності та уваги, яку приділяє держава боротьбі з ними.
На нашу думку, вирішальним мотивом визнання родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 176 КК України, права інтелектуальної власності є, насамперед, запровадження законодавцем кримінально-правової охорони лише майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав. Саме тому, поміщення вказаної норми у V розділ Особливої частини КК України суперечить принципу виокремлення соціальних цінностей, благ, інтересів, які потребують відособленого кримінально-правового захисту.
Зважаючи на бланкетний характер диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України, невірне визначення родового об’єкта цього злочину може призвести до помилок у застосуванні зазначеної норми на практиці.
Наведені аргументи зумовлюють об’єднання злочинів проти права інтелектуальної власності в окремий розділ Особливої частини КК України, що призведе до більш ефективного захисту авторського права і суміжних прав.
| Добавить комментарий |
| Всего 0 комментариев |
