Володимир Голубєв,
кандидат юридичних наук, доцент
Crime-research.org

Суб’єкт злочинної діяльності у сфері використання електронно-обчислювальних машин

Проблеми суб’єктів злочинної діяльності в сфері використання комп’ютерних технологій розглядалися в роботах зарубіжних і вітчизняних авторів: Н.М.Ахтирської, П.П.Андрушко, В.Б.Вехова, П.Д.Біленчука, В.Є.Козлова, В.В. Крилова, Г.О.Левицького, та ін. Разом з тим, у кримінології, криміналістиці, кримінальній психології, теорії оперативно-розшукової діяльності недостатньо досліджені суб’єктивно-особистісні властивості осіб, які беруть участь у злочинній діяльності у сфері використання комп’ютерних технологій. У зв’язку з цим вважаємо, що розробка криміналістичної характеристики осіб, які скоюють “комп’ютерні злочини”, має певне теоретичне і практичне значення.

Проблема криміналістичної характеристики особистості “комп’ютерного злочинця” вимагає як його вивчення на рівні сутнісної оцінки узагальнених у кримінології та криміналістиці фактичних даних, так і аналізу статистичних даних, що характеризують об’єкт дослідження, кримінально-правової характеристики особистості кіберзлочинця.

Кримінологічне вивчення злочинця включає дослідження всієї складної комплексної проблеми людини і її діяльності, причинних зв’язків, причинних комплексів, мотивації індивідуальної кримінальної поведінки. Крім указаних традиційних ознак кримінологи виділяють об’єктивні ознаки, які відображають соціальні позиції і роль особистості, її діяльність і соціально-рольове поле, а також суб’єктивні ознаки, що фіксують мотиваційну сферу^; ціннісно-нормативну характеристику свідомості [1], тоді як при аналізі кримінально-правової характеристики виділяють дані про характер і мотив злочину, форми організованої злочинної діяльності, види учасників та їх ролі, колишню судимість і т.д.

Безперечно, критерії криміналістичної класифікації особистості злочинця покликані сприяти систематизації комп’ютерних злочинів таким чином, щоб, користуючись типовими характеристиками окремих груп злочинців, можна було б вирішувати загальні завдання розслідування і протидії таких видів злочинів. Для вирішення даного питання доцільно скористатися кримінологічною типологією злочинців.

Типологія, як вважають кримінологи, є глибокою характеристикою різних контингентів злочинців, в якій умовно виділяють ознаки-прояви і ознаки-причини, що забезпечують змістовний характер розподілу сукупності на групи [2].

Найбільш розповсюдженим у кримінології є виділення наступних груп ознак:
• соціально-демографічні^;
• кримінально-правові^;
• психологічні ознаки^;
• фізичні (біологічні) характеристики.

Ці ознаки – загальні для вивчення особистості злочинця. З’ясування згаданих обставин дозволить отримати повну характеристику особистості, суб’єкта комп’ютерних злочинів. Однак, їх недостатньо для отримання криміналістичної інформації про внутрішнє життя членів організованої злочинної групи, їх типологічні особливості. Ці питання ще недостатньо досліджені в криміналістиці, теорії оперативно-розшукової діяльності.

Коло суб’єктів комп’ютерної злочинності по суті нічим не обмежене. Суб’єктом комп’ютерних злочинів, що розглядаються, може бути і керівник підприємства, і системний адміністратор, і менеджер, і рядовий користувач комп’ютерної системи.

Суб’єкт злочину – це мінімальна сукупність ознак, характеризуючих особу, яка скоїла злочин, котра необхідна для притягнення її до кримінальної відповідальності. Саме особистісні якості людини і зовнішнє середовище у своїй взаємодії послідовно визначають мотивацію прийняття рішення щодо злочинної діяльності в сфері використання комп’ютерних технологій. Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки і його цілі. Мотив злочинної поведінки слід розглядати як спонукання, що сформувалося під впливом соціального середовища і життєвого досвіду особистості, яке є внутрішньою безпосередньою причиною злочинної діяльності, і виражає особистісне ставлення до того, на що направлена злочинна діяльність [3].

Чинне кримінальне законодавство України передбачає три групи ознак, які характеризують суб’єкта злочину:
1. Фізична особа (громадяни України, іноземці, особи без громадянства – ст.ст. 4, 5 КК).
2. Кримінальна правосуб’єктність – досягнення особою встановленого кримінальним законом віку.
3. Осудність особи – здатність оцінювати власні дії та керувати ними.
Всі ознаки суб’єкта як елемента складу злочину за своїм кримінально-правовим призначенням розподіляються на загальні та особливі. Загальними, обов’язковими для всіх складів злочинів, є встановлений законом вік, з досягненням якого настає кримінальна відповідальність, та осудність. Факультативними ознаками суб’єкта злочину є спеціальні, додаткові ознаки, властиві лише деяким складам злочинів. Суспільно-політична характеристика особи теж може бути ознакою суб’єкта як елемента складу злочину, але не безпосередньо, а через конкретні її властивості і вчинки – повторність вчинення злочину, попередня судимість тощо.

Проблема криміналістичної характеристики особистості “комп’ютерного злочинця” вимагає як його вивчення на рівні сутнісної оцінки узагальнених у кримінології та криміналістиці фактичних даних, так і аналізу статистичних даних, характеризуючих об’єкт дослідження, кримінально-правової характеристики особистості злочинця.

“Професійні” звички і почерк злочинців виражаються в певних способах, методах, прийомах скоєння злочину. Залишені на місці злочину сліди свідчать про особливості його соціально-психологічного портрета: досвід, професія, вік, стать, знання тощо. Формування банку типових моделей різних категорій злочинців дозволяє оптимізувати процес виявлення кола осіб, серед яких найбільш вірогідний пошук злочинця. Зібрані в процесі розслідування відомості про особистість злочинця, його кримінальну поведінку і винність створюють фактичну базу для прийняття обгрунтованих правових рішень щодо його карного переслідування.

В електронну злочинність втягнуто широке коло осіб – від висококваліфікованих фахівців до дилетантів. Правопорушники можуть бути зайняті в різних сферах діяльності і мають різний рівень підготовки. Але частіше злочин здійснюється особами, які мають досить високу кваліфікацію, особливо, коли мова йде про незаконний доступ до комп’ютерної інформації в системі ЕОМ або мережі ЕОМ, так як подібне вимагає складних технологічних та інформаційних заходів. Тому чим складніший і “хитріший” спосіб неправомірного доступу, тим вужче коло вірогідних злочинців.

Усіх їх можна розділити на дві великі групи:
1. Особи, які мають з потерпілим трудові або інші ділові стосунки.
2. Особи, не зв’язані діловими стосунками з потерпілим.

До першої групи можна віднести співробітників, зловживаючих своїм службовим становищем. Це різного роду клерки, працівники служби безпеки, ти, працівники контролюючих служб, інженерно-технічний персонал. За даними нашого дослідження частка програмістів, інженерів, операторів та інших працівників організації, які скоюють неправомірний доступ до комп’ютерної системи, склала 41,9%. Майже вдвічі менше такий доступ скоюється іншими працівниками (20,2%), а в 8,6% випадків таке правопорушення вчинене колишніми працівниками організації [4]. Потенційну загрозу складають і представники інших організацій, які займаються сервісним обслуговуванням і ремонт систем.

Західні спеціалісти розподіляють персонал, який складає певну небезпеку, на категорії у відповідності зі сферами діяльності:
1. Операційні злочини – скоюються операторами ЕОМ, периферійних пристроїв введення інформації в ЕОМ і обслуговуючими лінії телекомунікації.
2. Злочини, що грунтуються на використанні програмного забезпечення, зазвичай скоюються особами, у віданні яких знаходяться бібліотеки програм^; системними програмістами^; прикладними програмістами^; добре підготовленими користувачами.
3. Для апаратурної частини комп’ютерних систем небезпеку скоєння злочинів представляють: інженери, системні адміністратори, інженери термінальних пристроїв, інженери-зв’язківці, інженери-електронщики.
4. Певну загрозу скоєння комп’ютерних злочинів складають і співробітники, які займаються організаційною роботою: управлінням комп’ютерною мережею, керівництвом операторами^; управлінням базами даних^; керівництвом роботою з програмного забезпечення.
5. Певну загрозу можуть складати також різного роду клерки, працівники служби безпеки, працівники, які контролюють функціонування ЕОМ.

Особливу небезпеку можуть складати спеціалісти у випадку їх змови з керівниками підрозділів і служб самої комерційної структури або пов’язаних з нею систем, а також з організованими злочинними групами, оскільки в таких випадках значно збільшується спричинена шкода і тяжкість наслідків.

Наприклад, біля 90% зловживань у фінансовій сфері, пов’язаних з порушеннями в області інформаційної безпеки, відбуваються при прямій чи непрямій участі діючих або колишніх працівників банків. При цьому на злочинний шлях часто стають найбільш кваліфіковані, володіючи максимальними правами в автоматизованих системах категорії банківських службовців - системні адміністратори та інші співробітники служб автоматизації банків [5].

До другої групи належать особи, які мають вагомі знання в області комп’ютерних технологій, і в більшості своїй керуються корисливими мотивами. До цієї ж групи належать також і спеціалісти-професіонали, котрі засоби щодо безпеки комп’ютерних систем сприймають як виклик своєму професіоналізмові.

Більшість комп’ютерних злочинів скоюються зумисно. Розробники програм і спеціалісти служб безпеки практично до нуля звели можливість випадкового або необережного спричинення шкоди інтересам користувачів комп’ютерної техніки.

За оцінкою експертної комісії Інтерполу, статистичне співвідношення різних мотивів при скоєнні комп’ютерних злочинів таке:
- корисливі мотиви – 66%^;
- політичні мотиви (тероризм, політичні акції) – 17%^;
- дослідницька цікавість – 7%^;
- хуліганські мотиви і бешкетництво – 5%^;
- помста – 4%.

Із матеріалів експертних досліджень [6] можна зробити висновок, що вік 33% зловмисників на момент скоєння злочину не перевищував 20 років^; 54% - від 20 до 40 років^; 13% - були старшими 40 років. Тобто, дослідження спрощують штамп про те, що комп’ютерні злочинці – це, переважно, підлітки 13 до 20 років.

Злочини в сфері використання комп’ютерних технологій у 5 разів частіше скоюються чоловіками. Більшість суб’єктів таких злочинів мають вищу або незакінчену вищу технічну освіту (53,7%), а також іншу вищу або незакінчену вищу освіту (19,2%) [7]. Але останнім часом постійно збільшується серед них і частка жінок. Це пов’язане з професійною орієнтацією деяких спеціальностей і посад, обладнаних автоматизованими комп’ютерними робочими місцями, орієнтованими на жінок (секретар, бухгалтер, економіст, менеджер, касир, контролер тощо).

Кримінологічні дослідження свідчать:
• 52% встановлених правопорушників мали спеціальну підготовку в області автоматизованої комп’ютерної обробки інформації^;
• 97% були співробітниками державних закладів і організацій, які використовували комп’ютерні системи й інформаційні технології у своїй повсякденній діяльності^;
• 30% з них мали безпосереднє відношення до експлуатації засобів комп’ютерної техніки.

Має місце й скоєння злочинів співробітниками організацій, які займають відповідальні посади. Експерти відмічають, що більше 25% комп’ютерних злочинів вчиняються керівниками організацій. Сучасні керівники, як правило, спеціалісти високого рівня, володіють достатньою комп’ютерною підготовкою і професійними знаннями, мають доступ до інформації широкого кола і можуть віддавати розпорядження, але безпосередньо не відповідати за роботу комп’ютерної системи.

Частка злочинів, що полягають у розповсюдженні шкідливих програм для електронно-обчислювальної техніки, складають 19,7% від загальної кількості комп’ютерних злочинів. Розповсюдження дисків, котрі містять шкідливі програми, здійснюється переважно при реалізації піратського програмного забезпечення. До складу таких дисків зазвичай входять різні набори програм, призначених для «зламування» комп’ютерних систем, а також шкідливі програми – програмні закладки і віруси.

Згідно ст.20 КК України, суб’єктом злочину [8], передбаченого ч.1 ст.361 КК України, може бути будь-яка фізична особа, яка на момент скоєння злочину досягла шістнадцятирічного віку. Це загальна кримінальна правосуб’єктність. Обов’язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно небезпечне і протиправне діяння є її осудність - здатність розуміти суспільну значимість своїх дій та керувати ними. Неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності (ст.21 КК України).

Можна передбачити, що в подальшому відбудеться зниження віку кримінальної відповідальності за злочини в сфері комп’ютерних технологій. Це диктується тим, що все частіше правопорушення, пов’язані з незаконним доступом до комп’ютерної інформації, здійснюються неповнолітніми особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Насамкінець треба зазначити, що проведені соціологічні та кримінологічні дослідження дозволяють виділити декілька категорій суб’єктів незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж:
1. Загальний суб’єкт:
• будь-яка осудна фізична особа, яка на момент здійснення злочину досягла шістнадцятирічного віку^;
• будь-яка особа, як працююча в автоматизованій інформаційній системі або мережі чи, яка користується їх послугами (законний користувач), але не має права роботи з інформацією певної категорії, так і стороння особа (особа, яка не є користувачем).
2. Особи, які скоюють незаконний доступ до комп’ютерної інформації в групі за попередньою змовою або організованою групою.

З питання поняття про груповий злочин у теорії кримінального права і судової практики існують різні погляди [9].

Принциповим, на наш думку, слід вважати положення про те, що за ознакою групи за попередньою змовою можуть кваліфікуватися дії лише тих осіб, які безпосередньо брали участь у незаконному доступі до комп’ютерної інформації як співучасники злочину (в повному обсязі чи частково виконали об’єктивний бік цього злочину). При цьому як мінімум двоє із співвиконавців мають відповідати загальним вимогам суб’єкта злочину: бути осудними (або, у крайньому разі, бути обмежено осудними) і досягли встановленого законом віку кримінальної відповідальності.

1. Криминология / Под ред. В. И. Долговой. - М., 1999. - С. 280-281.
2. Типология и классификация в социологических исследованиях. - М., 1982. - С. 15-29.
3. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький, 1974. - С.66.
4. Голубев В.А., Головин А.Ю. Проблемы расследования преступлений в сфере использования компьютерных технологий.- http://www.crime-research.org/library/New_g.htm.
5. Голубєв В.О. Розслідування комп’ютерних злочинів / Монографія. – Запоріжжя: Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 2003. – C.82-92.
6. Біленчук П. Д., Романюк Б. В., Цимбалюк В.С. та ін. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник - Київ: Атіка, 2002. - C.123.
7. Голубєв В.О. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері використання комп’ютерних технологій. - // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 11. – С.101-106.
8. Під суб’єктом злочину мається на увазі осудна фізична особа, яка досягла віку, встановленого кримінальним законом, і здійснила протиправне суспільно-небезпечне діяння. Див.: Савюк Л.К. Субъект преступления // Уголовное право. Общая часть. Под. ред. Ветрова Н.И., Ляпунова Ю.И. - М., 1997. - С.270.
9. Иванов Н.Г. Групповая преступность: содержание и законодательное регулирование // Государство и право. - 1996. - № 9^; Тельнов П.В. Ответственность за соучастие в преступлении. - М., 1974^; Скорилкина Н.А. Групповые формы вымогательства. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. - М., 1995.

^macro[showdigestcomments;^uri[];Суб’єкт злочинної діяльності у сфері використання електронно-обчислювальних машин]