Василь Поливанюк
Crime-reseaarch.org
ОКРЕМІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ,
ВЧИНЕНИХ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ*
Інформація взагалі та знання зокрема є вирішальними факторами, які впливають на розвиток технології і технологічних ресурсів людства. Власне, вони визначають кордони технологій та можливості в освоєнні природи і подальшого розвитку суспільства. Саме ключові революційні винаходи у галузі інформатики відкривали нові можливості та надавали поштовху до розвитку великих технологічних революцій. Комп'ютерні системи збільшили загальний обсяг інформації, з яким може працювати людство, на 7-8 порядків і довели його до 1025 біт.
Інформація, яка використовується в житті нашого суспільства, містить широкий спектр відомостей: від звичайних облікових даних про громадян в автоматизованих комп’ютерних системах до стратегічних державних програм. Ці відомості, особливо в умовах розширення інформатизації нашого суспільства, все частіше стають предметом злочинних посягань.
Використання сучасних інформаційних технологій на основі персональних комп’ютерів, інформаційно-обчислювальних мереж і комп’ютеризованих мереж забезпечило кожній людині можливості доступу до інформації, що зберігається у відповідних банках даних, встановлення зв’язку незалежно від годин доби і від адміністративних і державних кордонів місцезнаходження абонента. Поряд з перевагами, комп’ютеризація має ряд негативних наслідків. Можна стверджувати, що одним із негативних соціальних та економічних наслідків науково-технічного прогресу є поява комп’ютерної злочинності.
Комп’ютерна злочинність – це новий феномен, породжений можливостями майже безкарного вчинення протиправних дій у сфері, наглухо зачиненій для людини, яка не володіє основами комп’ютерної грамотності.
Термін “комп’ютерна злочинність” вперше з’явився в американській, а потім і в іншій зарубіжній пресі на початку 60-х років, коли були виявлені перші випадки злочинів, вчинених з використанням ЕОМ. Це явище посилюється не тільки в локальному, національному, а й в глобальному масштабі. На думку українських кримінологів, уже зараз ЕОМ є багатообіцяючим знаряддям вчинення корисливих злочинів [1, 101].
Як підкреслюють вчені-криміналісти П.Д. Біленчук, М.А. Зубань та В.О. Голубєв, сьогодні у вітчизняній криміналістичній науці все ще не існує чіткого визначення поняття комп’ютерного злочину, дискутуються різні точки зору з питань їх класифікації. Складність у формулюваннях цих понять існує, як в наслідок неможливості виділення єдиного об’єкта злочинного посягання, так, і множинністю предметів злочинного посягання з точки зору їх кримінально-правового значення [2, 19].
Більшість фахівців розподілило комп'ютерні злочини на два типи:
1. Злочини, в яких об'єктом їх здійснення є ЕОМ:
- знешкодження або заміна даних, програмного забезпечення та обладнання;
- розкрадання вхідних, вихідних даних, програмного забезпечення та обладнання;
- економічне шпигунство та розголошення відомостей, які складають державну чи комерційну таємницю;
- інші злочинні діяння цього виду.
2. Протизаконні акції, для здійснення яких ЕОМ використовується як знаряддя в досягненні злочинної мети:
- комп’ютерний саботаж;
- вимагання та шантаж;
- розтрата;
- розкрадання коштів;
- обман споживачів, інвесторів чи користувачів;
- інші злочини.
До категорії "інші злочинні діяння" віднесено несанкціоноване використання комп'ютера в особистих цілях.
На наш погляд, під комп’ютерною злочинністю слід розуміти суспільно-небезпечну діяльність чи бездіяльність, яка здійснюється з використанням сучасних інформаційних технологій і засобів комп'ютерної техніки з метою спричинення збитків майновим або суспільним інтересам держави, підприємств, відомств, організацій, кооперативів, громадським формуванням і громадянам, а також правам особи.
Розповсюдження загальних комп'ютерних знань, постійне підвищення технічних характеристик та супутнє зниження цін на обладнання, застосування комп'ютерів, мабуть, чи не в усіх професіях, розвиток машинних мов високого рівня, які легко засвоюються будь-якою зацікавленою особою, і, як наслідок, постійне зростання кількості користувачів, зумовило зростання масштабів протизаконних дій, пов'язаних з використанням ЕОМ. Збільшення кількості кримінальних справ, пов'язаних з комп'ютерними злочинами, спостерігається практично у всіх промислово розвинутих країнах.
Як вважають американські спеціалісти, пряма економічна шкода від комп’ютерних злочинів уже сьогодні стоїть на одному рівні з перевагами, отриманими від впровадження ЕОМ у практику, а соціальні і моральні втрати взагалі не підлягаються оцінці. Певною мірою така оцінка гіперболічна, але факти говорять самі за себе: досить сказати, що тільки у США економічні втрати від комп’ютерної злочинності у 90-х роках наблизились до 100 млрд доларів. При цьому, необхідно мати на увазі, що цей вид злочинності має високу латентність: лише 10-15 відсотків комп’ютерних злочинів стають відомими, оскільки організації, що потерпіли внаслідок подібних злочинів, неохоче надають інформацію, бо це може зашкодити їхній репутації або спричинити повторні злочини [1, 101].
Аналіз результатів різних кримінологічних досліджень розвитку комп'ютерної злочинності в Німеччині в період з 1987 до 1993 років приводить до висновків про помітне зростання загальної кількості зареєстрованих злочинів цієї категорії, а також про значну перевагу в їх структурі випадків шахрайства і маніпуляцій з інформаційною технікою в порівнянні з іншими видами комп'ютерних злочинів.
З урахуванням латентної злочинності загальні матеріальні збитки, які завдаються щорічно в результаті економічних комп’ютерних злочинів, оцінюються німецькими фахівцями в 70 млрд марок [3, 105].
У період 1990-1994 років поліцією Норвегії було зареєстровано 55 випадків протиправного доступу в комп'ютерні мережі та 86 злочинів комп'ютерного шахрайства, причому з кожним роком їх кількість зростає. Загальні збитки від комп'ютерних злочинів у період 1989 -1992 років зросли від 270 мільйонів крон до 480 мільйонів крон.
У Франції, починаючи з 1990 року злочини цієї категорії зазнають регулярного підйому, наприклад, 33 - у 1991 році, 40 - у 1992 році, 58 - у 1993 році. Тенденція до зростання кількості злочинів такого типу зберігається і надалі, особливо з появою комп'ютерних мереж та відсутністю належного захисту пам'яті (інформації у запам'ятовуючих пристроях) з боку виробників та користувачів. Кількість подібних злочинів збільшується на 30-40% щорічно. Втрати від комп’ютерних злочинів досягають 1 млрд франків на рік [3, 111].
Перші спеціальні закони по боротьбі з комп'ютерною злочинністю були прийняті в 1973 році в Швеції і в 1976 році в США на федеральному рівні. Склади злочинів у сфері інформаційних технологій (комп’ютерних злочинів) були сформовані в 1979 році на Конференції американської асоціації адвокатів у Далласі, до яких увійшли: використання або спроба використання комп’ютера, обчислювальної системи або мереж комп’ютерів з метою отримання грошей, власності або послуг шляхом прикриття фальшивими кодами або видання себе за іншу особу; умисна несанкціонована дія, що має за мету зміну, пошкодження, знищення або викрадення комп’ютера, обчислювальної системи, комп’ютерної мережі або систем математичного забезпечення, що містяться в них, програм або даних; умисне незаконне порушення зв’язку між комп’ютерами, обчислювальними системами або комп’ютерними мережами [3, 60]. Згодом, поступово в багатьох країнах світу затверджено законодавчі акти стосовно цієї категорії злочинів.
У лютому 1986 року Бундестагом Німеччини було прийнято Другий Закон по боротьбі з економічною злочинністю. Завдяки цьому було закладено правову базу для ефективного кримінально-правового переслідування економічних правопорушень нового типу, перш за все, злочинів, об'єктом або знаряддям яких є ЕОМ. Ряд нових статей, які введено цим законом, вміщують спеціально сформульовані склади комп'ютерних злочинів. Закон було введено в дію 1 серпня 1986 року.
В Італії законодавчими актами введені основні положення відносно найбільш важливих комп'ютерних злочинів:
1. Декрет № 518 від 29.12.92 року “Використання положень Європейського Економічного співтовариства за № 91/250 стосовно офіційного захисту комп'ютерних програм”.
2. Закон № 547 від 23.12.93 “Зміна та внесення нових статей стосовно комп'ютерних злочинів в Кримінальний Кодекс”.
Комп'ютерний злочин, згідно кримінального законодавства Італії - це злочин, скоєний з використанням комп'ютерних технологій, від персонального комп'ютера до портативних телефонних пристроїв, які створені на базі мікрочіпів.
Законодавство Італії забезпечує захист урядових організацій, військових об'єктів, банків, компаній, фірм від несанкціонованого доступу в комп'ютерні мережі, протиправного використання захищених банків даних, незаконного копіювання топографій напівпровідників (чіпів), які злочинці використовують для встановлення кодів кредитних і телефонних карток, банківських рахунків, тощо.
Щорічні втрати в Італії від комп'ютерних злочинів складають сотні мільйонів лір. Характерним для поведінки комп’ютерних злочинців є використання програмного забезпечення, яке може автоматично набирати всі алфавітно-цифрові комбінації на основі принципу генератора випадкових чисел. Завдяки цій процедурі вони здатні встановити пароль, що дозволить увійти до системи [3, 109].
Франція володіє повним юридичним арсеналом для боротьби з такою категорією злочинності. У 1994 році було сформовано Бригаду поліції з компетентного персоналу, яка спеціалізується на виявленні та розслідуванні комп'ютерних злочинів при тісному співробітництві із службами безпеки та цивільними організаціями.
З 1 березня 1994 року було введено в дію нову версію Кримінального Кодексу, який докорінно змінив внутрішні закони про комп'ютерну злочинність.
До Кримінального Кодексу були внесені статті з санкціями проти правопорушень, які пов'язані з обробкою інформації та із злочинами стосовно фальсифікації даних.
Прийнятий 5 січня 1994 року Закон "Godfrran", який було названо на честь автора, вніс ясність та уточнив питання юриспруденції і практики відносно несанкціонованого доступу та протидії функціонуванню систем, які приносять щорічних збитків, наприклад, страховим компаніям в розмірі 5 мільярдів франків.
В Іспанії вислів “комп'ютерний злочин” має визначення:
1. Дії, які спрямовані на знищення або стирання програм чи їх складових частин, заміну, знищення накопиченої інформації, необґрунтоване використання ЕОМ.
2. Дії проти держави, національної безпеки, найближчого оточення, майна, тощо.
Єдиний закон, який передбачає покарання за комп'ютерні злочини - Кримінальний Кодекс Іспанії. Диспозиції статей Кодексу сформульовані у відповідності до норм Державного Закону № 5/92 від 2 жовтня 1992 року, який регулює процеси персональної автоматизованої обробки даних і передбачає утворення органу захисту даних для контролю за виконанням цих норм.
Перші законодавчі акти стосовно комп’ютерної злочинності в Австралії були прийняті в 1979 році.
Сектор комп'ютерних злочинів (CCS) Австралійської федеральної поліції (АРР) , який був організований в 1989 році, виконує дві функції. Перша – збір розвідувальної (оперативно-пошукової) інформації про спеціальні комп'ютерні злочини та їх розслідування. Друга – забезпечення технічної підтримки інших підрозділів щодо дослідження комп'ютерних засобів, які пов'язані із злочинами або допомагали в їх вчиненні.
Згідно чинного законодавства Австралії, комп'ютерні злочини поділяються на три загальні види:
1. Специфічні комп'ютерні злочини.
2. Злочини, пов'язані з комп'ютером.
3. Злочини, які вчинені за допомогою комп'ютерів.
Специфічні комп'ютерні злочини вміщують правопорушення, в яких комп'ютерна система є об'єктом вчинення злочину. Прикладом цього виду злочинів може бути протизаконний доступ до комп'ютерної системи.
До злочинів, які пов'язані з комп'ютерами, належать правопорушення, в яких комп'ютер виступає в ролі предмета або інструмента здійснення правопорушення. Одним з прикладів цієї категорії злочинів є крадіжка грошей з банка з використанням комп'ютера, як інструмента вчинення злочину.
Третій вид злочинів – правопорушення, в яких інформаційна технологія використовується як допоміжна у його вчиненні. Як приклад – використання синдикатами, які займаються розповсюдженням наркотиків, спеціальних комп'ютерів або комунікаційних засобів для безпечного зв'язку між собою.
Сьогодні Україна стоїть перед проблемою подальшого розвитку сучасних біо- та інформаційних технологій, телекомунікаційних систем, інформатизації суспільства. Головним завданням інформатизації суспільства є створення правових, економічних, технологічних, соціальних та освітніх першооснов для забезпечення будь-якому потенційному користувачеві в будь-який час у будь-якому місті країни доступу до інформації, яка необхідна для вирішення відповідних господарських, технічних, наукових, соціальних та особистих проблем.
Розвиток, мережі комерційних банків з великими обсягами банківських фінансових операцій щодо переказів значних сум грошей між державними і комерційними структурами, як в межах країни, так і за кордон, поставив питання про спрощення розрахунків шляхом впровадження в банківську систему комп'ютерної мережі та інших технічних засобів.
Введення мережі електронних розрахунків, безумовно, якоюсь мірою, призведе до зміни техніки виконання корисливих злочинів у сфері банківської діяльності, але в її основі будуть ті ж механізми документообігу, що базуються на системі бухгалтерського обліку. Тому діюча технологія вчинення злочинів може механічно перенестись в умови електронних розрахунків. Ця злочинність і для України набуває міжнародного характеру і загрожує економічним основам держави, як і світовій економічній системі. На думку зарубіжних спеціалістів незаконне використання комп'ютерів дає більші прибутки з меншим ризиком, ніж пограбування банків, тому число таких злочинів з кожним роком буде зростати.
Деякі банківські керівники пов'язують надійність електронних банківських систем з засобами їх зовнішнього захисту, тобто введенням системи шифрів (системи паролів) для входу не тільки в саму комп'ютерну мережу, а й до різних рівнів інформації системи у залежності від допуску користувачів. Коло працівників, які за технологією виконання банківських операцій мають доступ до широкого діапазону цієї інформації, досить велике. Тому система захисту електронних мереж, що базується тільки на кодуванні входів до різних видів інформації, малоефективна. Треба знайти принципово нові підходи для розробки відносно надійної системи захисту комп'ютерних мереж. Така система повинна будуватися згідно з технологією банківського документообігу та особливостями форм розрахунково-кредитних операцій.
Інформаційна технологія стала промисловим фактором. Сьогодні вона займає позицію, яка прирівнюється до таких факторів, як праця та капітал. Це означає, що той, хто вміє користуватися інформаційною технологією, одержує змогу впливати на економічні процеси, а, відтак, на політику і взагалі на суспільство.
Протягом останнього десятиріччя значно розширилися масштаби протизаконного використання ЕОМ саме при вчиненні економічних злочинів.
Організація інформаційно-технологічних систем на світовому рівні поряд з поліпшенням взаємодії ставить багато проблем. Організовані злочинні формування намагаються проникнути у виробництво програмного забезпечення і впливати на безпеку комп'ютерних мереж. Ці проблеми не можна не враховувати.
Просте управління комп'ютерами та, водночас, недостатня захищеність комп'ютерних мереж від несанкціонованого доступу стає причиною розкрадання великої кількості коштів шляхом їх електронного переказу за вигадані послуги, з міжнародних банків усього світу на поточні рахунки до тих країн, де уряди не особливо турбують себе запитами та іншими формами перевірки. Випадки крадіжок грошей за допомогою комп'ютерної техніки стають такими ж небезпечними злочинами, як викрадення дітей, вимагання, тероризм, торгівля наркотиками.
* За матеріалами НЦБ Інтерполу в Україні.
Список використаної літератури:
1. Вертузаєв М., Попов А. Запобігання комп’ютерним злочинам та їх розслідування // Право України. – 1998. – № 1. – с.101-103.
2. Голубєв В.О. Комп’ютерні злочини в банківській діяльності. – Запоріжжя: ВЦ “Павел”, 1997. – 118 с.
3. Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. та ін. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник. – Київ: Атіка, 2002. – 240с.
4. Голубєв В.О., Гавловський В.Д., Цимбалюк В.С. Проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп’ютерних технологій: Навчальний посібник. / За заг. ред. д.ю.н., професора Р.А.Калюжного. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2002. – 292с.
Главная | Библиотека | Статьи | Форум
Ссылки | Команда | Контакты
При публикации информации взятой в нашем каталоге ссылка на http://www.crime-research.org обязательна.