Кримінально-правова характеристика „комп’ютерних злочинів” за кримінальним правом та законодавством України

Дата: 15.12.2004
Источник: www.crime-research.ru
Автор: Тетяна Севастьянова


... немає.

Але цілком правомірна оцінка властивостей предмета злочину, як одного з структурних компонентів об’єкта, бо для багатьох складів злочинів ознаки предмета є обов’язковими [13] .У випадку характеристики злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, характеристика предмета посягання є обов’язковою.

Вплив на певний предмет, спосіб цього впливу, а також, фізична зміна предмета, поряд з іншими ознаками діяння, дозволяє в багатьох випадках судити про характер злочину та його суспільну небезпеку [14].

У будь-якому разі, має місце предмет чи ні, перш за все, повинна оцінюватися шкода, заподіяна об’єктові. Встановлення предмета в кожному конкретному випадку дозволяє лише в повному обсязі з’ясувати об’єкт злочину та суспільну небезпеку посягання на нього [15].

Властивості об’єкта посягання дозволяють уяснити зміст і ознаки інших елементів складу злочину, а також показують, які способи посягання на них найбільш небезпечні, а які небезпечними не є.

Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку характеризуються наступними ознаками об’єкта. Якщо визначити родовий та безпосередній об’єкти “комп’ютерних злочинів” можна зазначити, що родовим об’єктом цієї категорії злочинів є встановлений порядок використання автоматизованих ЕОМ, їх систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (ст.ст. 361, 362, 363 КК України).
Безпосереднім об’єктом є право власності на інформацію, для якої її власником встановлюється обмежений (особливий) режим доступу або такий доступ забороняється взагалі з метою недопустимості її доступності з різних причин. Згідно з Законом України від 5 липня 1994 року «Про захист інформації в автоматизованих системах», предметом злочину можуть бути: автоматизовані системи, носії інформації, інформація, що циркулює в автоматизованих системах. Стосовно визначення предмета за кримінальним законодавством України, то, наприклад, в науково-практичному коментарі КК України станом на 01.12.2001р. за редакцією С.С.Яценка, предметом є: автоматизовані машини, системи ЕОМ, комп’ютерна мережа, носії комп’ютерної інформації, комп’ютерні віруси, комп’ютерна інформація, програмні і технічні засоби для незаконного проникнення [16].

Посягання на суспільні відносини в сфері використання електронно-обчислювальних машин було криміналізоване в зв’язку з тим, що науково-технічний прогрес, маючи як позитивні, так, у деяких випадках, і негативні соціальні наслідки, призвів до виникнення злочинів такого виду. Взагалі, НТР – явище глобального характеру, яке охоплює всі сторони внутрішнього і зовнішнього життя суспільства. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. НТП створює можливості для розвитку суспільства, а як використовуються науково-технічні досягнення – залежить від конкретної соціально-економічної побудови суспільства [17]. Ми вважаємо, що суспільно небезпечні посягання на цей вид відносин можуть мати незначні наслідки лише в тому випадку, якщо в сукупності будуть мати місце такі ознаки, як незначний спосіб дії, незначні наслідки як матеріальні, так і моральні, а також, характер суб’єктивної сторони, тобто, має значення з яким мотивом і метою вчиняється таке діяння. Враховуючи те, що відповідно до ст.12 КК України “комп’ютерні злочини” відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості, при їх кваліфікації та при вирішенні питання щодо порушення або закриття вже порушеної справи, правоохоронні органи повинні досконало вивчати обставини справи з метою законності реалізації кримінальної відповідальності особи, що вчинила такий злочин, а також з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів потерпілого.

Загальною ознакою “комп’ютерних злочинів” є те, що вони є злочинами з матеріальним складом. Тобто, закінченими вони вважаються або з моменту, коли втручання призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації (ст.361 КК України ); або коли в результаті втручання має місце фактичне викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, тобто коли така інформація перейшла у незаконну власність суб’єкта злочину (ст.362 КК України); або з настанням викрадення, перекручення чи знищення комп’ютерної інформації, засобів її захисту або незаконного копіювання комп’ютерної інформації, або істотного порушення роботи ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж (ст. 363 КК України). Ця ознака свідчить про те, що саме лише порушення встановленого порядку використання автоматизованих систем може призвести до застосування ст.15 КК України, тобто діяння буде кваліфіковане, як замах на злочин, наприклад, ст.15 КК, ч.1 ст. 362 КК. Згідно зі ст.15 КК України, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Відповідальність за замах на злочин виключається, якщо такий замах здійснюється з особливо непридатними засобами, які ні в якому разі не можуть заподіяти бажану винним шкоду, або погрожують дуже малозначними наслідками. Такий замах за ч.2 ст.11 КК не є злочином за відсутністю суспільної небезпеки.

Але, при замаху на вчинення злочину варто обов’язково з’ясувати вид умислу суб’єкта щодо вчинених дій, а також його психічне ставлення до наслідків. Замахом на злочин буде вважатися втручання в роботу систем, коли головна мета не була досягнута суб’єктом з незалежних від нього причин. При цьому, не можна не враховувати те, що не завжди порушення порядку використання автоматизованих систем може супроводжуватися метою викрадення, заволодіння інформацією тощо. Таке втручання може бути викликане, наприклад, простою цікавістю. Головним для кваліфікації цього виду злочинів є саме обов’язкове настання злочинного наслідку, передбаченого однією із статей розділу, що розглядається (залежно від виду злочину).

Визначальну роль у створенні суспільної небезпеки діяння мають ознаки об’єктивної сторони. Обставини скоєного дозволяють певною мірою судити про мотиви та мету вчинку, оскільки суб’єктивні чинники впливають на суспільну небезпеку через зовнішні форми поведінки. Об’єктивна сторона злочину взагалі проявляється в способі дії або бездіяльності, у наслідках, що стали результатом такої протиправної діяльності, а також, у причинному зв’язку між діями (бездіяльністю) особи та наслідками.

Академік В.М.Кудрявцев пише: “Об’єктивна сторона злочину є процес суспільно небезпечного та протиправного посягання на інтереси, що охороняються, з точки зору послідовного розвитку тих подій та явищ, які починаються із злочинної дії або бездіяльності суб’єкта та закінчуються злочинним результатом” [18].

У науці кримінального права відділяють об’єктивну сторону складу злочину від об’єктивної сторони злочину взагалі. Як елемент злочину, об’єктивна сторона - це реальне явище, об’єктивна сторона, як елемент складу злочину – це елемент наукової абстракції, яка необхідна для більш глибокого пізнання злочину.

Кримінальне право, визначаючи поведінку особи, використовує дані психології та соціології, вносячи в це визначення свою специфіку. Кримінальне право не вивчає внутрішній світ людини, його думки, спонукання у відриві від дій або утриманні від виконання будь-яких обов’язків. Тільки активна дія або пасивна бездіяльність, як прояв поведінки людини, може бути віднесена до злочину. Тому підставою кримінальної відповідальності може бути тільки злочинна поведінка людей, що виявилася в конкретному діянні особи.

Вчинки людей, на відміну від дій сил природи, поведінки тварин, носять усвідомлений характер. Особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо вона мала можливість усвідомлювати зміст і значимість своїх дій та якщо в них були виявлені воля та свідомість.

Діяти – значить не просто вносити зміни в існуючий об’єктивний хід подій, але й вносити ці зміни цілеспрямовано [19].

Наука кримінального права виходить з поняття злочинної дії як вольового вчинку. Це значить, що злочинним та кримінально караним може бути лише таке діяння, що носить вольовий характер [20]. Вольовий акт – це акт, вільно та свідомо обраний людиною з урахуванням умов, часу, місця, обставин [21].

Особа не може притягуватися до кримінальної відповідальності, якщо вона діє проти своєї волі, під впливом фізичного примусу або непереборної сили (ст.40 КК). Не можуть бути визнані діями людини і рефлекторні реакції, які не підлягають контролю з боку свідомості.

Кримінальне право, проголошуючи вольовий принцип в якості найважливішого принципу кримінальної відповідальності, не може визначати підстави цієї відповідальності тільки фактом зовнішнього прояву волі і не зважати на умови, які визначають волю та викликають у житті суспільно небезпечну поведінку. Будь-який вчинок, що вибирається людиною з власної волі, має інший соціальний зміст, ніж коли така воля відсутня [22]. Свобода волі виражає свідому активність особи. Людина будує свою поведінку відповідно власним бажанням, прагненням та цілям [23]. Але свідомість і воля виражають не тільки суспільну небезпеку злочину, вони визначають і суспільну небезпеку самого злочинця, тобто його особи, встановлюють...

Добавить комментарий

2009-06-20 09:32:25 - fasds kjmkl

Всего 1 комментариев