Кримінально-правова характеристика „комп’ютерних злочинів” за кримінальним правом та законодавством України

Дата: 15.12.2004
Источник: www.crime-research.ru
Автор: Тетяна Севастьянова


... у диспозиції статті вказується не в кожному випадку. Це можна виправдати тим, що окремі злочини можуть вчинятися з будь-яких мотивів, проте встановлення мотиву в кожному діянні випливає з вимог кримінального закону. Мотивами можуть бути: помста, корисливість, ревнощі, заздрість і т.ін.

Умисел та необережність, як форми вини, хоч і є важливими елементами суб’єктивної сторони діяння, але їх зміст повністю не розкривається без визначення мотиву та мети злочину.

Мотив – це ті спонукальні причини, що штовхають особу на вчинення злочину.

Мета – це уявлення про результат, до якого прагне злочинець.

У ряді випадків, коли в статті КК відсутня конкретна вказівка на мотив та мету, це свідчить про те, що таке діяння може бути вчинене з будь-яким мотивом та метою. У таких випадках таке діяння є злочинним незалежно від того, з яким мотивом та метою діяла особа, яка вчинила таке діяння. Таким чином, за відсутності у статті КК вказівки на мотив та мету, проаналізувавши ознаки складу злочину, можна визначити, чи є потреба у встановленні мотиву та мети з опису ознак даного злочину, чи він може бути вчинений за наявності будь-яких мотивів та мети [41].

Дещо не збігається зміст умислу та фактично заподіяна шкода в злочинах з так званим невизначеним та альтернативним умислом. У таких випадках, при невизначеному умислі, суб’єкт готовий нанести об’єктові будь-яку, в тому числі й значну шкоду. Це може залежати від різних умов.

Щодо альтернативного умислу, то він має місце тоді, коли особа передбачає і бажає настання одного із кількох можливих злочинних наслідків. У таких випадках особа також відповідає за той наслідок, який настав фактично.
Характеристика теорії кримінального права щодо суб’єктивного боку надає можливість правильно визначити суб’єктивний бік складів злочинів, передбачених ст.ст.361, 362, 363 КК України.

Cуб’єктивний бік злочинів, передбачених ст.361 КК України, характеризується умислом щодо дій, що вчиняються злочинцем, а психічне його ставлення до наслідків може характеризуватися прямим чи непрямим умислом або необережністю. Розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних та технічних засобів, призначених для незаконного проникнення до АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до перекручення або знищення інформації чи її носіїв, вчинене з метою незаконного отримання інформації, характеризується лише прямим умислом.

Суб’єктивний бік злочину, передбаченого ст.362 КК України, характеризується лише прямим умислом, тобто, при викраденні, привласненні, вимаганні комп’ютерної інформації або заволодінні нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Суб’єктивний бік злочину, передбаченого ст.363 КК України, характеризується умислом суб’єкта до порушення встановлених правил експлуатації АЕОМ, а стосовно наслідків – психічне ставлення суб’єкта може бути у вигляді умислу або необережності.

Варто зазначити, що в кримінальному праві існують випадки, коли має місце помилка злочинця, що впливає на форму вини. Така помилка може мати юридичний або фактичний характер.

Юридична помилка (error juris) є хибним уявленням особи відносно юридичної характеристики діяння: його суспільної небезпечності, кваліфікації, характеру покарання.

Фактична помилка (error facti) є хибним уявленням особи відносно фактичних ознак діяння: об’єктивних ознак, кваліфікуючих ознак тощо.

Юридична помилка має місце у тих випадках, коли особа, яка вчиняє певні дії, що Кримінальним кодексом України не визнаються злочином, вважає їх суспільно небезпечними і караними. Такі діяння мають назву уявних злочинів, тобто таких, що мають місце лише в уяві особи. Такі дії не є суспільно небезпечними та не тягнуть кримінальної відповідальності.

Юридична помилка може мати місце у випадках, коли особа вважає, що вчиняє правомірні дії, але, насправді, вони є суспільно небезпечними і караються кримінальним законом.

У таких випадках, справа вирішується з урахуванням обставин вчинення такого діяння.

Фактична помилка може мати місце: щодо об’єкта злочину, щодо об’єктивної сторони, щодо обставин, передбачених як кваліфікуючі ознаки в складі злочину [42].

Таким чином, можна перерахувати обставини, що впливають на ступінь вини: форма вини; умови формування умислу або необережності, якщо вони усвідомлювалися винним; особливості змісту інтелектуальної та вольової ознак умислу; обсяг і певність свідомості; характер передбачення наслідків; наполегливість у досягненні мети, ступінь легковажності в оцінці обстановки; характер обов’язку передбачати наслідки; ступінь суспільної небезпечності мотиву та мети; усвідомлення особливостей об’єкта та об’єктивної сторони; усвідомлення особливостей предмета злочину т. ін. [43].

Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка безпосередньо вчиняє суспільно небезпечне, протиправне, винне та кримінально каране діяння, та здатна нести за вчинене кримінальну відповідальність. Така здатність обумовлена певними властивостями особи: віком, з якого можлива кримінальна відповідальність, та осудністю, тобто здатністю особи усвідомлювати характер своєї поведінки та керувати своїми вчинками.

У науці кримінального права розрізняють поняття суб’єкт злочину та особа злочинця.

Вивчення особи злочинця з позиції кримінального права має за мету встановлення тих її рис та характерних ознак, які повинні враховуватися при вирішенні питання про наявність підстав кримінальної відповідальності, про кваліфікацію злочину та визначення міри покарання [44].

Конкретний злочин завжди вчиняється конкретною особою. В злочині виражаються воля, погляди, звички винного. Тому для характеристика злочину, з’ясування його сутності вимагається всебічний аналіз особи того, хто вчинив такий злочин.

Велику увагу вивченню особи злочинця приділяє наука кримінологія.
Встановлення таких характерних ознак може носити різноманітний характер. Одні з них охоплюються складом злочину: мотив, мета, спосіб вчинення, повторність; інші – знаходяться поза складом злочину, але виявляються в діянні: той же мотив, мета, спосіб у конкретних випадках; треті – за межами складу – молодість, недостатній досвід роботи, поведінка в побуті т.і.

Перші дві групи ознак обумовлюють ступінь суспільної небезпеки діяння і можуть прийматися до уваги при визначенні його злочинності. Обставини третьої групи не повинні впливати на оцінку діяння як злочинного, вони можуть бути враховані лише при призначенні покарання [45].

Щодо поняття суб’єкта злочину, то мається на увазі суб’єкт як елемент будь-якого складу злочину, наділений ознаками досягнення віку кримінальної відповідальності, ознакою осудності, та в деяких випадках спеціальними ознаками (службова особа, військовослужбовець т.і.).

Суб’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 361, 362, 363 КК України є особа, яка на момент вчинення злочинів досягла 16 років, але для кваліфікації злочинів необхідно враховувати наступні умови:

- при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 361 КК, суб’єктами злочину можуть бути особи персоналу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж і сторонні особи.

Суб’єктами злочину у формі розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи її носіїв, можуть бути розробники таких програмних і технічних засобів, зокрема виробники (розробники) програм з комп’ютерними вірусами (хакери) та інші;

- суб’єкт злочину у формі привласнення комп’ютерної інформації та заволодіння нею шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем спеціальний (особа, що має доступ до комп’ютерної інформації у зв’язку з виконанням нею роботи по управлінню, експлуатації чи обслуговуванню АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж або службова особа);

- суб’єкт злочину, передбаченого ст.363 КК спеціальний – особа, яка відповідає за експлуатацію АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж[46].
Кваліфікуючими видами складів злочинів, передбачених ст.ст. 361,362,363 КК України є :
- вчинення злочину повторно,
- вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб,
- вчинення злочину, що заподіяло істотну шкоду.

Повторним слід вважати повторне вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті за умови, що вони не охоплюються єдиним умислом і не утворюють у своїй сукупності єдиного продовжуваного злочину, тобто умисел на їх вчинення виникає кожного разу самостійно. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб – це вчинення злочину двома або більше особами, які попередньо домовилися про його спільне вчинення.

Поняття “істотна шкода” в матеріальних складах злочинів передбачає:
- заподіяння матеріальних збитків (включаючи упущену вигоду) державі, громадській організації, окремим громадянам або суб’єктам підприємницької діяльності. Істотна шкода вважається такою, якщо вона в сто і більше разів перевищує...

Добавить комментарий

2009-06-20 09:32:25 - fasds kjmkl

Всего 1 комментариев