Кримінально-правова характеристика „комп’ютерних злочинів” за кримінальним правом та законодавством України

Дата: 15.12.2004
Источник: www.crime-research.ru
Автор: Тетяна Севастьянова


... законом. Здатність діяння заподіювати шкоду об’єктові посягання або створювати реальну можливість заподіяння такої шкоди є підставою віднесення певних дій до злочинних. Об’єктивним наслідком будь-якого злочину завжди є заподіяння або можливість заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом [36].

Якщо проаналізувати систему злочинів за кримінальним законодавством, можна зробити висновок, що більшість злочинів мають декілька наслідків, заподіюють шкоду не одній групі суспільних відносин.

Злочинні наслідки мають складний характер, власну структуру, зміст якої у наступному :
1. Порушення тих фактичних суспільних відносин, які охороняються конкретною кримінально-правовою нормою (наприклад, при розкраданні – порушення економічних відносин власності), або заподіяння матеріальної чи моральної шкоди учасникам цих відносин. Цей елемент є головним, так як заради його охорони існує кримінальне законодавство.
2. Порушення відповідних правових відносин, які встановлені для охорони даного блага.

Другий елемент завжди має місце, бо саме через правову форму здійснюється порушення блага, що охороняється.

Окрім цих двох елементів, може існувати й третій, а саме: матеріальний елемент, який не є визначальним, так як заподіяння шкоди предмету злочину ще не надає повної інформації про вирішення питання щодо об’єкта злочинного посягання.
Злочинним результатом (наслідками) є такі передбачені кримінальним законом зміни, які заподіюються дією або бездіяльністю. Такі наслідки можуть мати матеріальний або нематеріальний характер. М.Й.Коржанський виділяє наступні: матеріальні, фізичні, моральні та політичні [37]. Матеріальними наслідками він називає заподіяння потерпілому матеріальної шкоди, фізичними - заподіяння шкоди здоров’ю та життю особи, моральні стосуються злочинів, що посягають на честь та гідність, а політичні мають місце при порушенні суб’єктивних прав громадян. А.Н.Ігнатов та Ю.А.Красиков серед наслідків виділяють ще престиж влади та державного апарату: хабарництво, перевищення влади або службових повноважень т. і. [38].

Реальна можливість настання шкідливих наслідків є результатом кожного злочинного діяння. В одних випадках ця можливість полягає виключно в самому злочинному діянні, в інших – у подальших змінах в стані об’єктивної дійсності, що викликані діянням. Тому реальна можливість настання шкідливих наслідків залежить від конкретних особливостей злочину.

Для встановлення “значущості” наслідків слід відштовхуватися від ознак, що визначають характер суспільної небезпеки заподіяної шкоди.
Взагалі, варто зауважити, що матеріальні і фізичні наслідки домінують над іншими. Такий висновок дає система Особливої частини Кримінального кодексу України.

Матеріальні наслідки за змістом є найбільш розповсюдженими. Що стосується “комп’ютерних злочинів”, то в даному випадку визначення матеріальних наслідків має свою специфіку. Визначення істотності заподіяної шкоди, як кваліфікуючої ознаки залежить від багатьох обставин і визначення грошової межі не має. Слід враховувати, що саме сталося в результаті вчинення “комп’ютерного злочину”, яких збитків зазнали власники, користувачі, розпорядники АС та їх ділові партнери, скільки було витрачено коштів на ремонт машин, ліквідацію вірусу, відновлення програм, як визначаються розміри втраченої вигоди. Вважається, що при розрахунках не повинні враховуватися затрати на встановлення технічного захисту від несанкціонованого доступу до інформації та її приховування.

Цінність об’єкта повинна враховуватися при визначенні небезпечності злочинних наслідків. Відсутність шкідливих наслідків означає, що діяння не має ознак злочинного і набуває змісту адміністративного, дисциплінарного або просто аморального проступку.

Повна відсутність шкідливих наслідків деколи має місце й при готуванні до злочину, коли злочинні наслідки відсутні за умов, що не залежать від суб’єкта, а тому особа нестиме кримінальну відповідальність на загальних засадах.
Взагалі, настання зазначених у законі наслідків щодо “комп’ютерних злочинів” є свідченням закінченого матеріального складу злочину та обставини, що надає злочинові кваліфікованого виду.

Моральні наслідки мають місце при посяганні на честь та гідність особи, а також при будь-якому порушенні прав людини, де винний завжди своїми діями висловлює неповагу до законних інтересів особи, чиї права він порушує. Тому, при вчиненні комп’ютерного злочину суб’єкт, крім матеріальної шкоди, заподіює і моральну шкоду. Саме зневажання права іншої особи на збереження інформації і є змістом моральної шкоди злочину.

Відмінністю моральної шкоди від будь-якої іншої є можливість її відшкодування в судовому порядку цивільного провадження, тобто, за цивільним позовом. Розмір моральної шкоди законодавчо не обмежений, тому що права людини – явища нематеріальні, їх не можна виміряти, порахувати, неможливо визначити обсяг порушення честі чи гідності.

Політичні наслідки мають місце в тому випадку, коли винна особа посягає або на встановлений у державі устрій, або на права громадян, що може призвести до політичних наслідків глобального характеру. Наприклад, незаконне втручання в роботу автоматизованих ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж може бути способом вчинення таких злочинів, як “Диверсія” (ст.113 КК України) або “Шпигунство” (ст.114 КК України).

Суб’єктивна сторона будь-якого злочину характеризує психічне ставлення суб’єкта злочину до суспільно небезпечного діяння, що ним вчиняється. Суб’єктивну сторону злочину утворює вина особи, мотив та мета злочину.

При визначенні форми вини слід враховувати дві ознаки психіки людини: інтелектуальну та вольову, де інтелектуальна виражається в усвідомленні особою суспільної небезпеки діяння і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків, а вольова ознака має місце в бажанні чи свідомому допущенні настання суспільно небезпечних наслідків.

Ст.23 КК України визначає, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Ст.ст. 24, 25 КК виділяють дві форми вини : умисел та необережність, де умисел поділяється на прямий умисел і непрямий (евентуальний ).

Прямий умисел має місце, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, а непрямий умисел - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення, а необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Бажання настання суспільно небезпечних наслідків визначає спрямованість злочину на певний об’єкт та передбачає спрямованість дій винного. Таким чином, про бажання настання наслідків можна говорити у разі, коли наслідки:
а) є кінцевою метою злочину,
б) є проміжною метою,
в) є засобом досягнення іншої, більш віддаленої мети.

Злочинні наслідки в разі прямого умислу, що є метою дій винного, витікають з мотиву діяльності особи та визначаються цим мотивом. Таким чином, злочини, склад яких враховує у разі обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони мотив та мету, можуть бути вчинені лише з прямим умислом [39].

Якщо формулою прямого умислу є – усвідомлював, передбачав, прагнув, то при непрямому умислі ця формула виражається – усвідомлював, передбачав, припускав. Відмінність прямого умислу від непрямого, таким чином, полягає у вольовій сфері. Допущення наслідків значить, що винна особа прагне досягти інших наслідків, що осудні наслідки є супутні до головних, які утворюють мету, і що свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на “може бути”, який нехтує чужими інтересами.

Заподіяння шкоди з необережності є результатом протиріччя між вимогами щодо особи з урахуванням об’єктивної ситуації та суб’єктивним моментом – поведінкою особи. В таких випадках особа є неспроможною перед вимогами ситуації. Діючи необережно, суб’єкт не використовує своєї властивості діяти зі знанням справи, тобто особа не реалізує власної свободи волі, хоч така свобода за нею і зберігається. Тому, на думку П.С.Дагеля, не можна розглядати злочин, вчинений з необережності, як акт вільного волевиявлення, але, також, не можна вважати особу, що вчинила необережний злочин, позбавленою такої свободи волі [40].

Незважаючи на це, в будь-якому випадку, свобода волі за суб’єктом зберігається, і тому при вчиненні діяння з необережності, для встановлення характеру суспільної небезпечності такого діяння слід враховувати значимість суспільних відносин та характер наслідків, заподіяних таким діянням.

Крім цього, повинні бути встановлені причини, в силу яких особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоч повинна була і могла передбачати.

Мотиви вчинення діяння можуть посилювати або пом’якшувати вину, змінювати не тільки ступінь суспільної небезпеки, а й характер злочину.

Мотив злочину у диспозиції статті вказується не в кожному...

Добавить комментарий

2009-06-20 09:32:25 - fasds kjmkl

Всего 1 комментариев